21 серпня виповнилося б 67 років від дня народження видатного українського поета, публіциста, есеїста, перекладача, лауреата Шевченківської премії Дмитра Дмитровича Креміня.
Народився Дмитро Дмитрович на Закарпатті, але переїзд на Миколаївщину був доленосним. Місто Миколаїв став його другою Батьківщиною. Дмитро Кремінь назавжди залишився з нами в своїх талановитих художніх творах.
Прощання з морем
Зелений ліхтарик засвітить на Флотський бульвар.
Вітрила платанів і вальсу забутого звуки…
Століття минуло, а тіні безтінних примар
З-під трав і граніту до тебе протягують руки.
Останні світлини вклади в допотопний альбом,
І кітель, і кортик із міста святого Миколи.
Останній кораблик сурмить під Інгульским мостом,
Аби не вернутись у продану гавань ніколи.
Збираються тіні, як відьми на Лисій Горі.
Морський офіцерик цілує ще рученьки дамі…
Та це із містерій: червоні горять ліхтарі,
І наші богині знаходять причал в Амстердамі.
Зелений ліхтарик на Флотськім бульварі тремтить.
І профіль “Варяга”, і профіль козацької “чайки”.
І бронзове серце вночі адміралу щемить,
Ще мить – і відлине останній кораблик. Прощайте!
Нічне моє місто, причал офіцерів і дам,
Вітрильна столиця, де й ми вже, як хвилі, говорим.
Ти плачеш? Ти думав: навіки прощався з життям.
Зберіг тебе янгол. Ти тільки прощаєшся з морем…
Зберіг тебе янгол. А бронзове серце щемить,
За тих, що у морі колись під “ура” помирали.
…Прощай, моє море,
Чи ти ще озвешся на мить
У вулицях міста, де плачуть старі адмірали?
Залишити відповідь