Дмитро Павличко (28 вересня 1929, Стопчатів на Івано-Франківщині) — провідний український поет, перекладач, визначний громадсько-політичний діяч, батько Соломії Павличко.
Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1953). У 1971—1978 pоках був головним редактором журналу «Всесвіт», де опублікував чимало знакових творів світової літератури.
Етапною для Д. Павличка стала поетична збірка «Гранослов» (1968), у якій автор утверджував ідею незнищенності національної культури.
Але чи не найповніше талант поета розкрився в його інтимній та філософській ліриці. Збірки «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979) стали помітним явищем в українській літературі другої половини XX ст.
Завдяки Дмитру Павличкові українському читачеві було повернуто творчість Богдана-Ігоря Антонича — 1967 року побачив світ однотомник поета «Пісня про незнищенність матерії» з блискучою передмовою Павличка. Важко переоцінити вплив, який мала ця книга Б.І.Антонича на всю молоду українську поезію останньої чверті минулого століття.
Д.Павличко — автор однієї з найулюбленіших українських пісень «Два кольори».
Перу Д. Павличка належить також антологія перекладів «Світовий сонет» (1983), сонетів Шекспіра, антології польської, хорватської поезії та багато інших творів.
Особливу сторінку творчості Д.Павличка складають його поетичні твори для дітей. Збірка «Плесо», «Де найкраще місце на землі», казкові поеми «Пригоди кота Мартина» та «Золоторогий олень» — цілі віхи в українській дитячій поезії.
Залишити відповідь