Яких тільки див не буває на світі. От, скажімо жар – птиця. Ви, діти знаєте цю невловиму чарівницю, що володіє надприродною силоюй ощасливлює казкових героїв – добротврців лише одною – єдиною пір’їною. Та є золоті жар – птиці, що гніздяться не на деревах, а в душах людей.
Казки, прислів’я та приказки, легенди і перекази, пісні, загадки, лічилки, скоромовки, нісенітниці – всі ці духовні скарби живуть у народі, не одне століття передаються з уст в уста, від покоління до покоління.
З поміж багатьох професій, що існують на землі, чи не найдивовижніша професія збирача пір’їн золотого птаха – скарбів народної фантазії, пам’яті і душі. Завдяки невтомним пошукам збирачів – ентузіастів, яких Іван Франко назвав”поборниками народного діла”, записані й опубліковані тисячі й тисячі народних казок, пісень, загадок, прислів’їв та приказок.
Книжка, яку я вам пророную, також з’явилась внаслідок численних записів, що їх здійснив один із найдосвідченіших збирачів фольклору Іван Іванович Гурін.
Гадаю, вам діти, буде цікаво та корисно довідатись про життя та діяльністьшукача народних скарбів.
Дитинство Івана Гурина минуло у мальовничому куточку Полтавщини – селі Бзів Скопецької волості Переяславського повіту Полтавської губернії (нині село належить до Баришівського району Київської області). Народився він 7 травня 1905 року. Батька не знав, адже Іван Гаврилович Гурин помер зовсім молодим, у віці 24 років, за кілька місяців до народження Іванка. Сім’я опинилася в надзвичайно скрутному становищі. Не маючи власної оселі, мати Марта Яківна з сином спочатку жили в Іванкового діда, і хлопчик зростав у атмосфері любові до рідного слова, слухаючи народні пісні, перекази, легенди, і це було духовною їжею, в той час як звичайної часто не вистачало. Пережив малим і голод, і злидні, проте, як свідчить життєвий шлях Гурина, він узяв із тих років усе найкраще.
Величезне враження на маленького Івана справила також подія, що на все життя привернула його увагу до постаті Шевченка – святкування 100-річчя від його дня народження. В цей час 9-річний Іван навчався у Бзовській церковно-приходській школі. І хоч царським урядом тоді заборонялися будь-які урочистості з цього приводу, учитель Олександр Костянтинович Списовський все ж таки організував дитячий ранок, і Гурину було довірено нести портрет Великого Кобзаря, оздоблений вишиваним рушником, і він разом з усіма співав «Реве та стогне Дніпр широкий». Текст цієї пісні став першим, записаним маленьким Іваном у своєму житті. Потім були бабусині народні пісні – вона була кріпачкою і добре пам’ятала реформу 1861 року.
До останніх днів своїх Іван Іванович Гурин залишався палким патріотом, що виражалося зокрема і в такій, здавалося б, поверховій формі, як одяг – Гурин постійно носив вишиванку. Причому якщо у 90-і це вважалося просто деяким дивацтвом, то за радянських часів такий прояв патріотизму був просто небезпечним. А ще у Івана Івановича на столі завжди були якісь нотатки, записи, замітки, а то і величезні паперові полотнища, розкреслені таблицями і розписані дивними, незрозумілими пересічному свідкові скороченнями. Це переконливо доводить, що Гурин займався фольклористикою та лексикографією дійсно від душі, отримував від цього неабияке задоволення – більш того, присвячував цій нелегкій праці кожну вільну хвилинку.
2010 року, до 105-річчя Івана Івановича, вийшов збірник статей, спогадів і документів «Іван Гурин», який об’єднав найрізноманітніші матеріали і фотографії, дбайливо упорядковані заступником директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею Людмилою Розсохою.
Іменем Івана Івановича названо бібліотеку духовних знань, яка існувала в Миргороді у 90-і роки. Основу її склали книги з особистої бібліотеки Гурина. На жаль, пізніше вона була розформована. Частину книг було передано міській бібліотеці для дорослих. Ще й досі у фонді можна знайти книги з його екслібрисом – особливою позначкою, своєрідним підписом, що засвідчує власність. А ще іменем Гурина названо вулицю в Миргороді.
Залишити відповідь