Пірат

І знову про дружбу. Хочу вам розказати про двох  нерозлучних друзів: хлопчика Сашка та собаку на ім’я Пірат. Ото був пес! Хтось скаже – собака як собака. Але не Сашко. Для нього він незвичайний.

В звичайних собак хвіст собі та й усе, а в Пірата – бубликом, у звичайних собак вуха як вуха, а в Пірата вони якось вивернуті назовні, в звичайних собак шерсть як шерсть, а в Пірата вона вся кудлата й заплутана, ще й щедро прикрашена реп’яхами.

Якщо ж простежити Піратів родовід, то генеалогічне дерево привело б дослідника швидше до степового вовка, ніж до якогось там сетера  чи вівчарки. Тож, як ви самі зрозуміли, належав Сашковий Пірат до чистокровної української селянської породи.

Пес ніколи не знав ні ланцюга, ні нашийника, що не могло не позначитися на його характері. Але Сашко його дуже любив. Пес був чи не єдиним його другом.

Одного разу з якогось доброго дива, певно, знову ж таки через свою неспокійну мрійливу вдачу Пірат подався за Сашковим батьком аж у сусіднє село на базар. Спочатку батько відганяв пса, але той трохи відставав, а потім біг далі. Тож батько плюнув, і вже не зважав на собаку.

На базарі вирував такий гармидер, що батько забув про Пірата. Так й Пірат про нього теж.   Вся та довколишня колотнеча спочатку оглушила його, а потім і зачарувала. Він-бо зроду не бачив стільки людей. А крім людей, на базарі було ще повно всякої худоби, птаства, і все те квоктало, рохкало або іржало.

Зачарований, Пірат блукав поміж ногами й возами доти, доки не настала ніч. Тут він спохватився. Людей вже майже не було, вози пороз’їжджалися хто куди, і свого рідного воза він не знайшов. Ліг зажурений під рядами та й заснув.

Коли ж батько повернувся додому без Пірата, Сашко аж заплакав. Він навіть хотів піти його шукати, та мати не пустила.

– Облиш, синку, він знайдеться. За тиждень, наступної неділі, батько поїде на базар та й знайде його. Де він звідти подінеться, ждатиме.

– А як не ждатиме, мамо? Ні, мені треба його знайти, це ж мій друг.

– Якщо друг, то прийде – друзі своїх не кидають.

Пірат прийшов третього дня. Сашко саме сидів коло діда Семена і випитував у нього, чи бувало в його житті так, щоб собака губився, а потім сам по собі знаходився? Дід сказав, що бувало.

І раптом він на дорозі побачив сіру цятку. Вона наближалася й щомиті ставала схожою на…

– Пірат! Пірат вернувся!

Коли до рідного двору лишилося метрів сто і пес упізнав Сашка, то так зрадів, що впав у дорожню пилюку, покачався там, наче малий цуцик, та так вже й повз до самої хвіртки по-пластунському – замурзаний та щасливий.

Коли малий Сашко виріс, він навчився доносити до людей те, що бачив і відчував сам, бо став видатним письменником, художником, славетним кінорежисером, класиком світового кінематографу.

Ще не здогадалися, хто це? Ну тоді мерщій до бібліотеки за книгою!

         Дерманський, С. Сашко Дерманський про Авіценну, Олександра Суворова, Олександра Довженка, Уолта Диснея, Пеле [Текст] : [для мол. та серед. шк. віку] / С. Дерманський ; літер. ред. Л. Кононович ; худож. Ю. Толмачова. – Київ : Грані-Т, 2007. – 112 с. : ілюстр. ; 20 см. – (Життя видатних дітей).

І сміливо читайте розділ «Великі фантазії малого Сашка» і ви зрозумієте, про дружбу якої відомої людини я вам щойно розповіла.