Ім’я Олеся Гончара упродовж багатьох років було символом слави і честі української літератури.
Недарма говорять, що життя великих митців не припиняється із їхньою фізичною смертю.
І свідченням цього є цикл поезій Олеся Гончара. Ця книга – маловідома широкому читацькому колу, адже ми більш знайомі з Гончаром – письменником, ніж з поетом.
“Поетичний пунктир походу” – так було колись названо твори цього фронтового циклу, і, здається, й сьогодні з таким визначенням можна погодитись.
Людина, як відомо, перебувала на фронті в умовах виняткових, до краю суворих, обставини складалися так, що навіть натурам з художніми нахилами дуже рідко випадала можливість для творчого самовияву. А душа ж прагнула виповісти свої почуття, відгукнутись на довколишнє, хоча б нашвидкуруч зафіксувати – для себе, для друзів – своє пережите.
Україні
Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає.
Вже лицарів твоїх сліди
У полі вітер замітає.
Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну матір.
Тобі по краплі, всю до дна
Готовий кров свою віддати
1941 , Харків