Дорогі друзі!
А ви знаєте, що сьогодні свій день народження відзначає поет, публіцист, есеїст, перекладач, лауреат Шевченківської премії, член Національної спілки письменників України, наш земляк
Дмитрó Дмúтрович Кремінь .
Щиросердечно вітаємо Вас, Дмитре Дмитровичу, із днем народження! Зичимо Вам міцного здоров’я, невичерпної енергії, окриленого настрою, щастя і добра всій родині. Нехай Вам повсякчас таланить на однодумців, колег, доброзичливих, порядних людей, які привноситимуть у Ваше життя яскраві, теплі події, множитимуть успіхи та додаватимуть джерельної снаги в ім’я творення добробуту рідного краю і його людей.
Божого Вам благословення на многії і благії літа!
Молодим українським поетом
Був на ярмарку слави і я…
Шапку в землю, і хвіст пістолетом, –
Починалась епоха моя…
Дмитро Кремінь своїм життям поєднує Україну гірську й Україну степову. Своїми творами він не повчає, не вимагає. Він любить світ: небо, землю, море, пісок, мураху й птаха… Він любить жінку, дитину, друзів, ворогів… Він любить історію, суще, майбутнє… Він любить – бо все це є його частинкою, і він є частиною цього… і буде. Бо любити – так само природно, як і відчувати свободу.
Голос моря заховано в мушлі…
Ти до вуха її піднеси:
Чуєш хвилі гартовані, мужні,
Альта й скрипки гучать голоси.
Так до серця підносить музика
Найкоштовніший голос – на «біс».
Так підкочує хвиля велика
І сонорний її вокаліз.
Так і ти: сподівайся на вчора.
Пий із мушлі янтарне вино.
Стежка місячна, тінь Чорномора,
І перлинами всіяне дно.
Так учора – солодке й солоне.
А сьогодні – солоне й гірке.
Не замовкне. У морі не втоне
Тільки серце зірветься в піке…
Дмитро Кремінь натура цілісна, яка “є для себе всім”. Він настільки сповнений талантом та добродушністю, що може об’єднувати довкола себе людей, землі, історичні пласти. Поет уміє прощати, бути відвертим, вболівати за людей, не судити. І писати – бо пишеться, тому що життя для нього і радість, і великий смуток.
Не я пишу – це мною пише Бог.
Канон і палімпсест – на рівні серця.
Свіча палає на вітрах епох,
А грифель бога дотепер не стерся.
А коли допишеться стрінка,
Перейде печаль у ці рядки,
Прийде на причал у чорнім жінка,
Над привиддя чорної ріки.
Промине і слава, і неслава…
Але я ніколи не помру,
Лиш полину – білим пароплавом,
Білим пароплавом по Дніпру…
Залишити відповідь