Шановний, читачу!

Сьогодні ми з тобою поговоримо про відомого письменника Олеся Донченка.

Закоханий у рідну землю Олесь Донченко займає почесне місце в українській дитячій літературі. Він був одним з її заспівувачів, невтомним творцем і пропагандистом. Десятки поетичних, драматичних і прозових творів вийшли за три десятиріччя з-під його пера і принесли йому заслужену славу талановитого дитячого письменника України.

Олександр Донченко народився у мальовничому селі Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині 19 серпня 1902 року. Його батько був учителем, і хлопчик зростав у атмосфері поваги й любові до книжки. Мати знала безліч народних пісень, казок та приповідок. «В дитинстві Олесь дуже захоплювався Гоголем, повне зібрання творів якого подарував йому батько… Він багато читав, і прочитане глибоко западало йому в душу, формувало його світогляд і душевні якості, викликало гаряче бажання і собі так писати“ (зі спогадів сестри письменника Наталі Донченко).

Другим невичерпним джерелом, що живило вразливе серце хлопця, до якого припадав письменник усе життя, була рідна природа. На пустирі біля школи Василь Якович (тато письменника) посадив з учнями великий сад. Маленький Сашко був незамінним батьковим помічником у цій справі. Круті горби понад Пслом, порослі гаями, широкий луг за річкою і смугасті поля — то були перші, окрім шкільного саду, куточки рідної землі, де малий Олесь бродив босоніж «на лоні природи».

До лубенської чоловічої гімназії Олесь Донченко вступив у 1911 році. Він був начитаний і добре підготовлений учень, хоча через природжену сором’язливість тримався скромно, навіть відлюдкувато. Особливо любив уроки літератури, історії, географії. Якось його запросили на літературний гурток почитати вірші… і гімназією пронеслася чутка: об’явився новий поет! Це був початок літературного шляху Олеся.

У 1918 році, коли юному поетові було шістнадцять років, на сторінках лубенської повітової газети з’явився перший його вірш «Журливая пісня, журливії звуки». Вірш був наслідувальний і недовершений, але молодий автор пишався своїм успіхом. Уже наступного 1919 року, здобувши освіту в гімназії, він вступає на курси, після закінчення яких деякий час працює учителем – позашкільником, а згодом – інспектором політосвіти Лубенського району.

Поштовхом до написання дитячих творів  був брак сучасних творів для дошкільнят і школярів. «Багато разів ми зверталися до поетів з проханням написати хороший вірш для книжки- малюнка, цікаву казочку, віршоване оповідання… І от Олесь Васильович Донченко написав свої чудові казки-вірші «Півень у звіринці», «Туки-бан, барабан», «Страхопуд» та інші. Пам’ятаю, як ми всі раділи у видавництві, коли одержали першу віршовану казку Олеся» (Зі спогадів Івана Багмута).

Першим прозовим твором Донченка для дітей була повість «Веселі кролі», що вийшла в 1932 році. В наступні роки письменник все частіше звертається до дитячої повісті, його художня майстерність зростає. Найкращими довоєнними творами Донченка, без сумніву, є три повісті – «Школа над морем», «Лукія» і «Карафуто».

Письменника дуже хвилювала доля скривджених війною дітей. Тож не випадково головними героями його післявоєнних оповідань і повістей стають переважно діти. Їм він тепер присвятив усі свої сили і тепло серця. Часто вони ж підказували письменникові теми його майбутніх творів. Одним з таких творів стала «Лісничиха» — повість, яка по праву входить до золотого фонду української дитячої літератури. Повість вийшла у 1947 році. Тематично до «Лісничихи» примикають повість «Сад» та однойменне оповідання. Написані вони були трохи пізніше — у 1948 та 1950 роках. В обох висвітлюється улюблена тема письменника — взаємини людини з природою.

Донченко написав чимало прозових творів для дошкільнят та школярів молодшого шкільного віку. Переважно це невеликі оповідання, серед яких виокремлюються «Повість про новий дім», «Заповітне слово», «Шахта в степу», «Подорож до млина», «Хлопчик з дитбудинку», «Голубий гвинтик»  та «Золоте яєчко», які стали популярними серед найменших читачів. За оповідання «Голубий гвинтик» і «Золоте яєчко» у 1953 році автор одержав премію на конкурсі на кращу науково-популярну і науково- художню дитячу книгу.

Не оминув автор і шкільної тематики. Особливою любов’ю читачів користувалися повість «Юрко Васюта» та роман «Золота медаль». Цей твір гідно увінчує довгий творчий шлях письменника. Роман «Золота медаль» — лебедина пісня Олеся Донченка, і проспівав він її мужньо, чесно, дзвінко. Після його виходу автор уже не брався за перо, хоча в голові роїлося багато нових задумів.

Хвороба невтримно прогресувала. Наприкінці 1953 року письменник їде до Києва, де йому зробили складну операцію, але це не принесло поліпшення. 12 квітня 1954 року Олеся Васильовича Донченка не стало. «Тридцять років Олесь Донченко плідно працював на ниві дитячої літератури. Багато оповідань, повістей і романів написав він за цей час, в більшості з них головними героями виступали діти. Він був їхнім добрим і мудрим другом, учителем і порадником. Кращі твори Олеся Донченка витримали випробування часом, увійшли до скарбниці нашого красного письменства.