Непосидючий Петрик П’яточкін! Круть – верть! Бігав він, стрибав, і ось одного разу дострибався – упав, поковзнувшись на кавуновій шкоринці, й зламав руку. Неприємно, звичайно, прикро, і – дуже боляче. Лікар, який накладав гіпс, сказав, що все не так уже й погано. Головне: думати лише позитивно! І все буде гаразд!
Дорогою додому Петрик думав лише позитивно: – Так, звичайно, це – супер, що я поламав руку, а не ногу, і навіть не дві ноги. І це – класно, що я поламав тільки ліву руку, а не ліву й праву та пальці на ній. А ще – чудово, що я не зламав носа, не виколов око, не порвав вухо, не скрутив шию й не розбив голову. Загалом, усе добре, все прекрасно, все гаразд….
Але чим більше він себе заспокоював, що позитивніше він думав, до дужче псувався його настрій. І, повернувшись додому, він був уже ображений на весь світ. На людей, які розкидають на дорозі кавунові шкоринки. На лікаря, який не зміг миттєво склеїти поламану руку. На маму, яка ще й дякувала лікарю за це. Ображався на дітей, які ще нічого собі не ламали, а і далі продовжують ходити до школи, опісля ж бігають і стрибають. І на всіх свої однокласників. Майже всіх. І вийшло в нього 24 образи минус 1 не-образа-на-Катрусю, тобто всього 23 образи.
Просто так сидіти вдома, згадувати й ображатись Петрик далі не сходів. І тому вирішив покарати усіх однокласників-кривдників!
Що тут почалося?!
Далі переповідати його історію не стану – приходьте до бібліотеки і, самі читайте!
Залишити відповідь