Бібліотечна гавань

8 жовтня проводять День «Подивися своїм страхам в обличчя». Вони й самі можуть тебе злякатися.

Часто ми опиняємося в ситуаціях, коли наші страхи починають нами керувати і диктувати нам , як жити далі.

Почуття страху – це знак вашої підсвідомості про те, що треба щось змінити. А щоб почати щось змінювати, потрібно розібратися в причинах виникнення проблеми.

Бігти не можна, інакше перетворишся у втікача на все життя. Якщо дотримуватися стратегії уникнення проблем, то рано чи пізно ти заженеш себе в глухий кут … краще зупинись і подивися своїм страхам в обличчя.

далее »

Літературний геній XX ст., яскравий представник інтелектуального покоління доби «Розстріляного Відродження». Поетичну спадщину Володимира Свідзінського нерідко порівнюють зі спадщиною Ґете та Рільке, а самого майстра слова називають: «Найпрекраснішою з квіток, що їх українська людина зростила у своєму саду». Він – приклад «відсутності» за життя, і «повернення» у новому столітті, без жодних архівних документів, достовірних свідчень та, навіть, точного місця загибелі.

Майбутній «поет мовчання» народився на Поділлі (8 жовтня 1885 р., с. Маянів, Вінницького повіту), у сім’ї священника. Спершу закінчив духовне училище, згодом духовну семінарію. Змалечку, під впливом освіти, був ніби відсторонений від метушливого зовнішнього світу. Натомість прагнув створити власний. Найкраще це вдалося реалізувати в поезії, ліричність, камерність якої немов «перебувала поза часом і простором», за що його й лаяла радянська влада. Складалося враження, що Свідзінський – поет з іншої епохи, його світовідчуття було інакшим. Кожну свою збірку він укладав за прикладом книг XIX ст.: ретельно, продумано, зі смаком. Словом, як справжній митець, ігноруючи тенденції радянської пропаганди. Перший вірш поета – «Давно, давно тебе я жду…» вийшов друком 1912 року (журнал «Українська хата»), а перша збірка – «Ліричні поезії» через рік, у  Кам’янці-Подільському, не дочекавшись справедливої оцінки.

далее »