Добридень, друзі! Сьогодні ми з вами познайомимось з письменником Анатолієм Дрофанєм.
Анатолій Павлович народився в місті Ічня на Чернігівщині в сім’ї залізничника. Батько письменника був завзятим мисливцем. Багато років він головував у місцевому товаристві мисливців та рибалок. Маленькому Толі нерідко випадала нагода побувати з батьком на полюванні, посидіти біля вечірнього вогнища, заночувати під копицею пахучого сіна.
В Ічні хлопець закінчив семирічку, відвідував музичний і фотогурток. Та найбільше любив уроки літератури, і насамперед читання творів свого земляка Степана Васильченка.
Перше оповідання А. Дрофаня «Перепел» з’явилося у 1945 році, а через одинадцять років вийшла збірка оповідань «Журка з Сонцеграда».
Особливо плідними для письменника були останні три десятиліття. За цей час він видав півтора десятка своїх книжок. Завоювали симпатії читачів романи «Таїна голубого палацу», «Буремна тиша»; повісті «У кожному камені — іскра», «Біла криниця», «Загадка старої дзвіниці»; документальна повість «Коли ми красиві»; збірки оповідань «Троянди», «Альбіон», «Земля для квітів», «Сонцелюби»; збірка сатиричних оповідань «Іменини»; книги для дітей «Про Барона, Мавру і Мале Вушко», «Коли я виросту», «Янехо» та інші твори.
«Коли я виросту» – одна з найвідоміших збірок письменника. У книжці йдеться про талановитих, працьовитих людей. Звичайно, декому професія колодязника, або, скажімо, пічника може здатися несучасною і не дуже цікавою. Але це тільки на перший погляд. Познайомившись ближче з дідом Архімедом, славетним колодязником, або з пічником, героєм оповідання “Образа”, ви переконаєтесь, що нудних і нецікавих професій немає: будь-яке діло цікаве, коли воно потрібне людям, коли його роблять з любов’ю, майстерно.
А хто з дітей не мріє, вирісши, теж стати майстром своєї справи?